Київ. 25 березня. УНІАН. Голова громади Старожитньої віри "Руси" Арсенія презентувала власний переклад українською мовою старовинної Велесової Книги.
Сьогодні на прес-конференції в УНІАН перед виданням книги автор перекладу презентувала свої висновки та коментарі до книги.
Арсенія зазначила, що працювала над перекладом більш як 2 роки. Автор перекладу вважає, що "Велесова книга" засвідчує історію України до створення Київської Русі. Вона значила, що Велесова-книга - це збірка листів, переписка політичних діячів – творців держави Київської Русі.
«Не переказ хроністів, а оригінали від діючих осіб. В переписці задіяно 26-28 людей. Далі я називатиму їх Сподвижниками. Вони діють в середовищі наявних тоді політичних утворень, де є влада, тому їх переписка – це таємні сепаратні переговори. Письмо, котрим пишуть, вони називають «кіоце» і не збираються ділитися ним: «нашими письменами, тільки нашим богам молитися», - розповіла автор перекладу.
Арсенія наголосила, що народ «руси» - це ті, чиєю вітчизною була вічова держава Руськолань (бл. 600 р. до н.е. – 375 р. н. е.) з чотирма містами столичного значення: Голунє (Гелон), Київ, Сурож, Воронзенець. Руськолань пала від нашесть готів та гунів, її населення розсіялося. Сподвижники, які ведуть переписку, розкидані по Європі. Але це ті, хто іще пам’ятає свою Руськолань. Їх, таких, одиниці. Недарма про русів напередодні утворення Київської Русі майже немає звісток. Однак, ці «одиниці» беруться утворити «державу велику», спадкоємицю Руськолані.
За словами Арсенії, ці «одиниці» - ті, у спогадах яких закарбовано ключову подію їх минулого – «вихід із Семиріччя та П’ятиріччя» або «Карпатський Ісход», за 1500 літ до Діра «прийшли прадіди до Карпатської гори». Їх боги – Сварог, Перун, Святовідій, Велес, Дажбог, Купайло, Ладо. Високо в Небі – Матір Птиця Слава. А іще – Індра, Варуна, Сур’я.
Крім того, Арсенія повідомила, що вона очолює громаду Старожитньої віри "Руси" і є автором гуманітарного проекту «Хоривиця – острів богів», у рамках якого гора Хоривиця у Києві набула статус місця паломництва. Тому всіх, хто цікавиться історією України до створення Київської Русі, Арсенія запросила на обряди Старожитньої віри на горі Хоривиці, які проводяться щонеділі у Києві.
*** За інформацією «Вікіпедії», Велесова Книига (Влес-Книга, Влес книга, Vles Book, Veles Book, скорочено ВК) — збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов'янську історію. Датування пам'ятки спірне. Одні вважають її найдавнішим язичницьким писемним трактатом 10 століття, інші підробкою кінця 19 -середини 20 століття. Книга має популярність серед послідовників неоязичництва, які вважають її язичницьким писемним трактатом 10 століття. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі).
Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова.
Згідно з його розповідями, Велесова книга була знайдена у 1919 полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Ю.Миролюбовим — білоемігрантом з України.
З 1925 р. по 1939 р. Ю.Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Якісне фото було зроблене лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). З початком Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.
Окрім Ю.Миролюбова, дощечок ВК ніхто не бачив.
У 1954-59 рр. частина ВК була опублікована у журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А.Куренков отримав тексти ВК від Ю.Миролюбова. Після цього дослідженням ВК почав займатись М.Скрипник, який також отримав копії переписаних Ю.Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді, у 70-х роках 20 ст. Саме це видання М.Скрипника вважається найбільш повним та точним.