Уже понад три роки в Україні триває глибока політична криза. Не принесли очікуваних позитивних наслідків дочасні парламентські вибори. Як і раніше, парламент України є епіцентром конфліктів, які нерідко набувають гротескових, брутальних форм. Під ширмою боротьби за «народне щастя» блокується робота Верховної Ради, щоб не приймалися закони потрібні цьому ж таки народові.
Йде запекла боротьба за владу між опозицією і коаліцією, через внутрішні проблеми, інспіровані певними політиками, не може ефективно працювати коаліція.
Порушення Конституції і Законів України стало нормою для всіх гілок влади як в центрі, так і на місцях.
За роки незалежності в Україні уже чотири рази змінювалось Конституційне поле, перерозподілялися повноваження між Президентом, Верховною Радою та Урядом України, що створює часто-густо двовладдя, а той цілковите безвладдя.
Влада втрачає авторитет, до небезпечної межі впав її вплив на соціально-економічні і політичні процеси в суспільстві.
В цій надзвичайно складній ситуації Президент України знову, уже вп’яте, прагне перерозподілити повноваження між гілками влади шляхом прийняття нової редакції Конституції України. Як свідчать факти, ці наміри можуть бути реалізовані знову ж таки шляхом порушення Конституції, різного роду маніпуляцій, що неминуче призведе до загострення боротьби за владу і зниження керованості суспільно-політичними процесами.
Боротьба може вийди за стіни парламенту.
В цих умовах Україна не здатна ухвалити важливі стратегічні рішення, які мають визначити її розвиток у тривалій перспективі. Мова йде про виокремлення політичних та соціально-економічних пріоритетів всередині країни, а також її позиціонування на міжнародній арені. Жодного із нас не залишають байдужими питання щодо політичної та енергетичної безпеки держави, вступу до НАТО та Світової Організації Торгівлі, співпраця з Європейським Союзом та забезпечення стандартів життєвого рівня ЄС в Україні, укладання домовленостей про тривалу співпрацю з Росією та перспективи будівництва міжнародних транспортних коридорів газо- й нафтопроводів, які повинні тісніше пов’язати Україну зі світовим співтовариством.
Відповіді на ці та багато інших, не менш вагомих, питань мають згуртувати українське суспільство. А таке можливо, насамперед, через досягнення стабільного діалогу влади й суспільства. І визнання очевидної істини: не влада обирає народ, а народ – владу.
Чи встановлений сьогодні такий діалог? Чи вибудовується система стабільних і відповідальних стосунків? На жаль, нині неприхована й затята боротьба за владу часто підміняє реальну роботу, а кулуарні домовленості – розвиток демократичного суспільства. Розбрат охопив різні гілки влади, які не прагнуть злагодженої роботи задля добробуту наших співгромадян, а відстоюють лише особисті та кланові вигоди. Власний імідж та амбіції вони ставлять набагато вище, ніж інтереси держави та її народу.
Представники влади змінюють одне одного на посадах з такою швидкістю, що просто не мають часу, аби накопичити професійний та управлінський досвід. І зрештою перестають на це зважати, дбаючи лише про те, як втриматися в керівних кріслах. В результаті країна втрачає свій виробничий та науково-технічний потенціал, кращі наукові сили залишають Україну. Люди вимушені шукати кращого життя за кордоном. Шлях в політичне, економічне, духовне майбутнє залишається не визначеним.
З такими перспективами України та з такою безвідповідальністю влади не можна погоджуватися.
Тому ми, люди, які забезпечили реальність визнання державної незалежності України, які мають великий досвід роботи на найвищих державних та урядових посадах, які вибудовували її виробничий та науковий потенціал, заявляємо про створення Ради старійшин.
Наша мета – забезпечити розвиток демократичного суспільства, зберегти позитивні традиції та досвід державотворення, які напрацьовувалися українською історією і, зокрема, в час незалежності, а також спрямувати зусилля на досягнення політичної злагоди та порозуміння в державі.
Прагнучи об’єктивності та не погоджуючись з монополією влади на інформацію та свободу слова, ми залишаємо за собою право оприлюднювати власні позиції щодо найважливіших питань, які збурюють суспільство, а також право оцінки владних рішень чи бездіяльності посадових осіб.
Ми будемо доносити до суспільства факти беззаконня, що чинять посадові особи, показувати до чого це призводить, розкривати шляхи подолання правового нігілізму.
Ми сподіваємося, що наш голос буде почутим, а наші погляди – підтриманими.
Як політики ми також боролися за владу, перемагали і програвали. Але не діяли в неконституційний, незаконний спосіб, поважали волю українського народу.
Ми добре розуміємо складності будівництва нової держави, можливі негативні наслідки, зумовлені дією об’єктивних чинників. Однак, не можемо погодитись з суб’єктивними, непрофесійними діями політичних лідерів, з їхніми амбіціями, вседозволеністю заради посадових крісел. А тому, маємо право звернутися до лідерів влади, опозиції, керівників місцевих органів влади припинити експерименти над Основним законом України, над власним народом та спрямувати зусилля на реалізацію політичної реформи.
Влада сильна тоді, коли вона легітимна, коли її поважає і підтримує народ. Терпіння людей не вічне. Слід завжди пам’ятати про це «демократам і недемократам».
Ми завжди готові до публічного діалогу, до відкритих дискусій з тими, хто підтримує плюралізм думок і має високу відповідальність перед народом.
м. Київ, 28 лютого 2008 року
