НАШЕ КРЕДО
В холодні листопадові дні 2004 року нам судилося стати польовими командирами Майдану. Сімнадцять найкращих в нашому житті днів і ночей ми разом з мільйонами таких же небайдужих людей стояли, захищаючи нашу свободу – священне право людей обирати собі владу. Тоді ми перемогли на виборах. Але вибороли набагато більше. На Майдані всі стали громадянами, які навчилися боротися за свої ідеали та інтереси, громадянами, які здатні взяти на себе відповідальність за свою державу і своє майбутнє.
Майдан всім дав надію, що Україна швидко увійде в коло провідних країн світу. Але вже скоро завищені сподівання принесли великі розчарування. Суспільство не отримало всього того, що хотіло. Країна отримала свободу і демократію, але не отримала ні справедливості, ні процвітаючої економіки. Майдан виявився необхідною, але ще не достатньою умовою досягнення добробуту людей.
Проте песимізм у суспільстві виник не через низький рівень життя. Головна причина розчарувань – невідповідність гасел Майдану і дій окремих політиків Майдану. За цих три роки ми побачили, як крок за кроком велика надія руйнувалась непомірними амбіціями політиків, їх непослідовністю, взаємопоборюванням, інтригами, зрадою, жадобою влади і банальними меркантильними інтересами.
То чи був Майдан перемогою? Так – стверджуємо – був! Народ виявився послідовним, він раз у раз підтверджує свій демократичний вибір. Програли окремі зрадливі і безвідповідальні політики. Задані Майданом стандарти викинули і ще викидатимуть їх на політичне звалище.
Події після 2004 року навчили нас, що політиків мало обрати, їх треба постійно контролювати. Свобода – не лише право, але і обов’язок боротися за свої переконання.
Сьогодні, в річницю Майдану, в переддень формування нової влади, політики діляться на тих, хто, з одного боку, сповідують відповідальність перед людьми, а з іншого, на тих, хто звично плете кабінетні інтриги та зради, розглядаючи народ як одноразовий електорат.
Нашу позицію визначив Майдан. Ми будемо робити все, аби політики якнайскоріше виконали волю народу і - подобається їм це чи ні - сформували демократичну коаліцію задля проведення швидких й ефективних реформ, задля реалізації європейського вибору України. Тобто зробити те, за що втретє після 2004 проголосувала більшість українців і що наші політичні сили обіцяли виборцям.
Тих, хто спробує «підправити» демократичний вибір народу, чекає доля їхніх попередників. Суспільство не буде заручником приватних інтересів окремих, навіть дуже впливових осіб. Безумовно, в країні має існувати сильна опозиція. Опозиція – це не еміграція, це демократичний елемент контролю за владою. Намагання штучно об`єднати полярні політичні сили, прикриваючись гаслами національної єдності, є не що інше, як змова присутніх в парламенті політичних еліт проти власного народу. Мета цієї змови – продовження безконтрольного і безкарного перерозподілу національного багатства між собою. Майже рівний електоральний поділ суспільства дехто розглядає як розкол країни. Ми ж вважаємо це ключовим запобіжником проти порушень демократії і узурпації влади. Головне, щоб метою і влади і опозиції було зміцнення держави і покращення життя людей.
Майдан не вирішив усіх проблем країни. Революції взагалі ніколи не дають миттєвого ефекту. Але Майдан став переломним моментом новітньої історії українського народу. Тому, якщо б сьогодні нас запитали чи вийшли б ми в 2004 на Майдан якби знали про все, що сталося після цього, ми відповідаємо: однозначно б вийшли і закликали людей зробити те саме.
Прийде час, Україна матиме ще багато перемог і поразок. Але саме Майдан залишиться для вільних людей відліком нової вільної країни, де все залежить тільки від її громадян.
Ю. Луценко М. Томенко
Т. Стецьків В. Філенко
