В понеділок 29 жовтня в інформаційному агентстві „УНІАН” відбудеться прес-конференція керівництва Міжнародної організації „Об’єднання Українських Націоналістів (державників)”  присвячена відзначенню 100-річчя з дня народження Олега Кандиби (Ольжича). У заході беруть участь син О. Ольжича –  Олег Кандиба, який прибув на відзначення ювілею батька з Канади, академік Микола Жулинський, академік іван Дзюба,голова Центрально Проводу ОУН (д), головний редактор журналу „Самостійна Україна”  Павло Дорожинський. Під час прес-конференції її учасники познайомляться з невідомими сторінками життя О. Ольжича. Син визначного вченого, поета і громадського діяча поділиться родинними спогадами про батька. На прес конференції буде роздано спец випуск з матеріалам до 100 – річчя з дня народження Олега Кандиби.

Олег Кандиба (Ольжич) відомий вчений-археолог, дослідник Трипільської культури, визначний політичний діяч, заступник Голови ОУН полковника Андрія Мельника, автор низки палких публіцистичних статей і талановитих віршів, які виходили у збірках "Рінь" (1935) "Вежі" (1940) і посмертній "Підзамча" (1946). У 1994 р. Вийшов у Києві найповніший збірник поезій і статей Ольжича "Незнаному воякові" авторства Леоніда Череватенка.

Син відомого українського лірика Олександра Олеся, О. Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Пізніше родина переїздить до Києва. У 1919 році Олександр Олесь виїздить в Угорщину як дипломатичний представник Директорії УНР. Олег Кандиба з матір’ю залишаються в Києві, живуть в Пущі-Водиці. Лише в 1923 році їм вдалося виїхати до батька в Чехо-Словаччину. У Празі Олег Кандиба складає гімназійний іспит і вступає на філософський факультет Карлового  університету, одночасно записавшись на літературно-історичний відділ українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова. Ще в студентські роки починає наукову діяльність, беручи участь в археологічних експедиціях в Галицькому Поділлі і обробляючи наукову інформацію. Як талановитого дослідника, знавця 9 європейських мов запрошують до США читати лекції з археології в Гарвардському університеті. Тут Кандиба друкується в наукових виданнях, виступає експертом в музеях, одночасно він організує наукове життя української діаспори в США. Прикінці  30-х років Ольжич повертається в Європу, відмовившись від наукової кар’єри в США. Будучи членом ОУН з 1929 року він стає членом Проводу ОУН під керівництвом полковника Є. Коновальця, очоливши культурну референтуру у яку входили відомі письменники, журналісти, діячі культури: Олег Лащенко, Улас Самчук, Іван Ірлявський, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Юрій Клен, Марко Антонович, Олександр Степанович, Михайло Бажанський та багато інших. В 1939 році, під час подій у Карпатській Україні Ольжич разом з низкою провідних діячів ОУН виїздить у Хуст, організовувати оборону щойно проголошеної держави від мадярських завойовників.

Відео дня

Влітку 1941 року, з початком німецько-совєтської війни Ольжич очолює похідні групи ОУН, після арешту німцями Голови ОУН Андрія Мельника ставши  фактично керівником Організації.

У жовтні 1941 р. З ініціативи Ольжича створено Українську Національну Раду, до якої увійшли представники всіх земель Великої України. З вересня 1941 р. у Києві виходить газета "Українське Слово" з літературним додатком "Літаври", який редагувала Олена Теліга. Відроджується діяльність українських установ і творчих організацій.

З посиленням репресій проти членства ОУН, Ольжич перебував у підпіллі. У травні 1942 р. організує Почаївську конференцію ОУН, на якій прийняли рішення вести боротьбу проти обох тоталітарних систем - гітлерівської і сталінської за відновлення незалежності Української Держави. Ольжич стає співавтором праці "Революція рве кайдани", в якій висловлюється думка, що поневолені народи можуть стати третьою силою в боротьбі з німцями. На Ольжича, як керівника боротьби в Україні починає полювання ґестапо. Після арешту у Львові 23 травня 1944 року Ольжича відразу відправили до концентраційного табору Саксенґавзен, де після допитів і катувань він загинув у ніч з 9 на 10 червня 1944 року.