Позачергові вибори – 2007:ситуація в Україні та її регіонах

10:13, 19 липня 2007
Останні події
2 0

Прес-реліз підготовлено за даними всеукраїнського репрезентативого опитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПН України 14–25 червня 2007 року в межах проекту Українського благодійного фонду “Українська скарбниця”. Опитано 27000 респондентів в АР Крим, усіх областях України, містах Києві та Севастополі. Опитуванням охоплено 724 населені пункти, з яких 337 – міські, 387 – сільські.  Опитування проводилося за квотною вибіркою, що репрезентує населення віком від 18 років і старше. Квотування здійснювалося за статтю, віком, рівнем освіти, типами та розмірами населених пунктів. Похибка  вибірки становить  0,6% (без врахування дизайн-ефекту). Ступінь досяжності респондентів – 60,8%.

Анкета, за якою проводилося дослідження, містила такі тематичні блоки запитань: 1) ставлення громадян до позачергових парламентських виборів та очікувана електоральна активність; 2) актуальні наміри населення щодо голосування на позачергових парламентських виборах і ретроспектива виборів – 2006; 3) громадська думка з проблемних питань внутрішньої і зовнішньої політики; 4) оцінка виборцями окремих аспектів суспільно-політичної ситуації в регіонах.

Аналіз одержаних даних засвідчує:

· Громадська думка поступово схиляється в бік підтримки рішення про проведення позачергових виборів до Верховної Ради України, які мають відбутися

30 вересня цього року. На момент опитування за проведення позачергових виборів висловилося 43,2% респондентів, тоді як у квітні такого погляду дотримувалися 38,8%, тобто відбулося збільшення на 4,4%. Натомість із 49,8% до 41,9%, тобто на 7,9%, зменшилася частка тих, хто проведення позачергових виборів не вважає необхідним. Цілком очевидно, що на такому повороті в настроях електорату відбивається досягнення згоди щодо дати виборів між керівниками держави.

· На підтримці / непідтримці рішення про проведення позачергових виборів 30 вересня певною мірою позначається вік респондентів. Найбільше тих, хто висловлюється проти виборів, у віковій групі 56 років і старше. Істотно не впливає на ставлення до проведення виборів стать опитуваних. Підтримка рішення про позачергові вибори збільшується із зростанням рівня освіти респондентів – від 39,6% серед осіб з неповною середньою освітою до 46,3% – з повною вищою.

· У регіонах підтримка рішення про проведення позачергових виборів  знижується з просуванням із заходу на схід (Західний регіон – 65,4%, Центральний – 50,6%, Південний – 35%, Східний – 26,5%). Найбільшу націленість на вибори виявляють області й міста, де переважну частину населення становлять симпатики Блоку Юлії Тимошенко, “Нашої України” та її союзників. Так, не мають сумнівів щодо необхідності проведення позачергових виборів, як правило, жителі Львівської (80,2%), Тернопільської (73,4%), Волинської (64,8%), Івано-Франківської (60,6%) областей. Високий рівень підтримки рішення про вибори демонструють також жителі м. Києва (59,3%). Найменше ж респондентів підтримують проведення виборів у м. Севастополі та Харківській області (по 35,3%), в АР Крим (29,4%), Дніпропетровській (28,4%), Запорізькій (25%), Донецькій (24%), Луганській (19,2%), Миколаївській (17,8%) областях.

· Намір взяти участь у голосуванні 30 вересня тісно пов’язаний з підтримкою проведення позачергових виборів. Найбільшу електоральну активність виявляють прихильники опозиційних партій, які ініціювали вибори. Якщо загалом по вибірці мають намір голосувати 69,9% опитаних, то серед прихильників опозиційних сил про це заявляють 88,5% респондентів.

· Бажання взяти участь у голосуванні майже не залежить від віку та статі опитуваних і не досить виразно збільшується із зростанням їхнього освітнього рівня. Набагато суттєвішими є відмінності в розрізі регіонів. Найбільшу електоральну активність (прийдуть голосувати 75,5%) виявляють жителі Заходу, в інших регіонах розрив у частці тих, хто візьме участь у голосуванні, передбачається незначний: Центральний регіон – 68,4%, Східний – 69,7%, Південний – 67,1%. Найвищої явки на вибори можна очікувати у Львівській (89,4%), Тернопільській (80,5%), Волинській (80,1%) областях, найменшої – в Чернівецькій (60,1%), Житомирській (60,5%), Миколаївській (61,4%), Київській (61,5%). У Києві проголосують 73,1% опитаних.

· Якщо б Партія регіонів, СПУ та КПУ не пішли на вибори і закликали до їх бойкоту, участь у голосуванні в цілому по вибірці взяли б лише 46,6% опитаних замість очікуваних 69,9% за участі всіх політичних сил. Явка на вибори суттєво зменшиться при цьому і в Західному (65,9% проти 75,5%) та Центральному (51,6% проти 68,4%) регіонах. На Сході та Півдні за бойкоту виборів з боку ПР, КПУ та СПУ на виборчі дільниці прийшло б відповідно тільки 34,5% та 37,8% респондентів. Менше половини виборців голосувало б у 14 областях, зокрема в Донецькій – лише 25,4%, у Луганській – 31,8%,  в Одеській – 36,4%, у Харківській – 37,9%, у м. Севастополі – 22,9%, в АР Крим – 32,6%.

· Розподіл електоральних симпатій на момент опитування показано в таблиці (див. додаток). Серед активного електорату (тих громадян, які тією чи іншою мірою схильні брати участь у голосуванні) достатню для подолання

3-відсоткового “бар’єру” кількість голосів упевнено набирають: Партія регіонів – 31,4%; Блок Юлії Тимошенко – 26,1%; Блок “Наша Україна – Народна самооборона” – 14,8%; Комуністична партія України – 5,5%. Таким чином, на момент опитування “помаранчеві” отримали б переконливу перемогу над “біло-синіми” та комуністами: Блок Ю. Тимошенко та мегаблок “Наша Україна – Народна самооборона” набрали б разом 40,9% голосів, істотно випередивши регіонально-комуністичний тандем, який здобув би разом 36,9% голосів.

· На грані проходження до Верховної Ради балансує Народна партія

(В. Литвин) – 3% голосів активного електорату. Інші політичні сили мають іще скромніші електоральні здобутки: Соціалістична партія України – 2%; ПСПУ – 1,9%; ВО “Свобода” – 1,3%; Партія зелених України – 0,6%. Решті партій дістається загалом 1,9% голосів. Мають намір голосувати “проти всіх” 2,3% активних виборців. Ще не визначилися з вибором 11,8% від загальної кількості респондентів.

· Простежується слабко виражена залежність політичного вибору громадян від їхнього віку, статі та рівня освіти. Так, схильність голосувати за Партію регіонів і особливо за КПУ зростає з підвищенням віку і зниженням освітнього рівня опитуваних. Крім того, КПУ більшою популярністю користується серед чоловіків, ніж серед жінок. Схильність віддати голоси за Блок Ю. Тимошенко, навпаки, зростає в міру зменшення віку та підвищення освітнього рівня респондентів, частіше роблять вибір на його користь також жінки. Фактор підвищення освітнього рівня позитивно впливає і на голосування за “Нашу Україну – Народну самооборону”.

· Партія регіонів основний набуток голосів матиме у Східному (50,7%) та Південному (38,4%) регіонах. У Західному вона може розраховувати тільки на 6,3%, у Центральному – на 14,8% (що лише на 0,3% більше від показника “Нашої України” та її союзників). Блок Юлії Тимошенко лідирує в Західному та Центральному регіонах, за нього тут проголосують відповідно 34,8% та 27% респондентів. У цитаделі Партії регіонів – на Сході – за Блок Ю. Тимошенко віддадуть голоси 8,6%, на Півдні – 12,7%. Блок “Наша Україна – Народна самооборона” найбільшу електоральну підтримку дістане в тих же регіонах, що й Блок Ю. Тимошенко, – у Західному (22,5%) і Центральному (14,5%). У Східному і Південному регіонах його електоральний урожай буде значно меншим (відповідно 4,4% та 6,6%). Комуністична партія України найбільші відсотки голосів здобуде, як і Партія регіонів, у Східному (7,4%) та Південному (6,4%) регіонах. Зберігає вплив КПУ і в Центральному регіоні (5%), але має набагато менше прихильників на Заході (1,4%). Отже, епіцентром передвиборної боротьби між опозицією і владною коаліцією вочевидь стане Центральний регіон. У Західному ж і Східному регіонах неминуче суперничатимуть не лише політичні противники, а й союзники.

· У Партії регіонів загальний приріст голосів порівняно з виборами 2006 року становить 2,5%. Вона збільшила частку своїх прихильників у 12 областях, зокрема в Чернігівській (+ 11,6%), Вінницькій (+ 9,4%), Черкаській (+ 8,8%), Сумській (+ 8,7%), Донецькій (+ 8,3%), Миколаївській (+ 7,9%), Дніпропетровській (+6,6%), Київській і Чернівецькій (+ 6,5%), Полтавській (+ 5,2%), Запорізькій (+ 5%), Волинській (+4,7%). Більших чи менших електоральних втрат партія “біло-синіх” зазнала в Луганській

(–16,2%), Одеській (–7,2%),  Харківській (–4,9%) областях та АР Крим (–4,8%). В 11 адміністративно-територіальних одиницях  рівень підтримки регіоналів істотно не змінився (Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька області, міста Київ і Севастополь).

· На момент опитування Блок Юлії Тимошенко міг отримати в цілому по Україні на 6,5% голосів більше проти отриманих на виборах 2006 року. Частка громадян, які схильні голосувати і вирішили віддати голоси за цей блок, порівняно з результатами останніх парламентських виборів зросла в в АР Крим (+ 8,8%), м. Києві (+ 8,3%) та в 15 областях: у Волинській – на 19,7%, Рівненській – на 19,5%, Закарпатській – на 19,1%, Львівській – на 18%, Одеській – на 13,4%, Тернопільській – на 13%, Житомирській – на 10,8%, Дніпропетровській і Хмельницькій – на 9,6%, Кіровоградській – на 9,5%, Чернівецькій – на 7,3%, Харківській – на 6,9%, Миколаївській – на 5%, Полтавській і Херсонській – на 4,8%. Істотно не змінилася кількість голосів, які можуть бути подані за блок, у 7 областях (Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Сумській, Чернігівській) та м. Севастополі. І лише у двох областях за БЮТ проголосувало б менше громадян, ніж на виборах 2006 року: в Черкаській (–6,4%) та Київській (–10,3%).

· Як засвідчують результати дослідження, об’єднання “Нашої України” (згідно з травневим опитуванням вона мала 5,8% симпатиків) з “Народною самообороною” (у травні – 5,3%) і Народним рухом України та Українською народною партією (2%) поки що не дало суми їхніх травневих виборчих рейтингів (11,6% замість імовірних 13,1%). Однак, незважаючи на це, на момент опитування Блок “Наша Україна – Народна самооборона” отримав би на 2,3% голосів більше, ніж “Наша Україна” на виборах 2006 року. Збільшення відбулося за рахунок Черкаської (+ 13%), Київської (+ 10%), Чернігівської (+ 9,6%), Житомирської (+ 7,3%), Харківської (+ 6%), Сумської (+ 5,6%), Одеської та Херсонської (+ 5,3%), Закарпатської (+ 3,8%), Кіровоградської (+ 3,6%) областей та м. Києва, де приріст відданих за “Нашу Україну – Народну самооборону” голосів навіть перевищив би цей показник у Блоку Ю. Тимошенко (+ 9,5% проти + 8,3%). У 13 адміністративно-територіальних одиницях “Наша Україна – Народна самооборона” утримує позиції, які зайняла на минулих виборах “Наша Україна”, зокрема у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій областях, АР Крим та м. Севастополі. Порівняно з виборами 2006 року мегаблок не добирає голосів на Івано-Франківщині (–15,8%), у Чернівецькій (–5,5%) та Волинській (–4%) областях.

· Комуністична партія України теж зміцнила свої позиції порівняно з виборами 2006 року: на момент опитування за неї проголосували б на 2,3% більше активних виборців, ніж торік. Зростання прихильності до КПУ виявлено в Луганській області (+ 13,6%), м. Севастополі (+ 8,7%), Запорізький області (+ 6,3%), АР Крим (+ 4,9%), Вінницькій (+ 4,7%) та Харківській (+ 3,3%) областях. В інших областях комуністи зберегли кількість своїх прихильників на минулорічному рівні.

· Порівняння намірів опитаних щодо голосування на майбутніх позачергових виборах з відповідями на запитання “За яку партію чи блок Ви голосували в березні 2006 року?” дає уявлення про ступінь стабільності політичних симпатій виборців. Найбільшою є частка минулорічних прихильників у складі електорату Партії регіонів (22,9% до загальної кількості виборців). Основу електорату Блоку Юлії Тимошенко також складають ті, хто голосував за нього і на попередніх виборах (12,3%). Досить значна частина нинішніх прихильників цього блоку (3,8%) у березні 2006 року голосувала за “Нашу Україну”. В електораті Блоку “Наша Україна – Народна самооборона”, як і слід було очікувати, найбільше тих, хто минулого року голосував за “Нашу Україну” (6,1%) та за Блок Ю. Тимошенко (2,1%). Серед прихильників комуністів переважають громадяни, які голосували за них і в березні 2006 року (3,6%).

· На запитання, за яку політичну силу проголосує громадянин, якщо партія чи блок, за яку (який) він хотів проголосувати, не братиме участі у виборах, 31,3% опитаних відповіли, що ще не знають, вагаються з вибором, 14,3% зазначили, що не підтримають жодної партії (блоку), а 13,9% – що не підуть на вибори. Голоси інших респондентів поділять між собою головним чином Блок “Наша Україна – Народна самооборона” (9,4% загалом по вибірці і 20,1% до кількості активного електорату), Блок Юлії Тимошенко (6,2% і 13%, відповідно), Комуністична партія України (4,9% і 9,3%), Партія регіонів (4,4% і 7,7%), Прогресивна соціалістична партія України (3,5% і 6,5%), Соціалістична партія України (3,4% і 6%), Народна партія (3,3% і 5,8%). “Меншим” партіям дістається загалом 5,6% голосів по вибірці в цілому і 9,3% до числа тих, хто схильний голосувати і визначився з вибором. 

Народній партії найбільше додаткових голосів дала б відмова від участі у виборах Партії регіонів (2,1%), Блоку Ю. Тимошенко (1,5%) і мегаблоку “Наша Україна – Народна самооборона” (1,1%). СПУ мала б шанс суттєво виправити своє становище лише за рахунок неучасті у виборах Партії регіонів (+ 3,9% голосів), по 0,6% вона могла б отримати додатково від БЮТ і КПУ, 0,3% – від НУНС, 0,2% – від Народної партії.

· Найбільші потенційні електорати (тобто загальну кількість виборців, які обов’язково проголосують саме за цю політичну силу, і таких, що можуть проголосувати за неї за певних умов) мають Партія регіонів (35%) та Блок Юлії Тимошенко (33,1%). Третім за кількісними параметрами є потенційний електорат Блоку “Наша Україна – Народна самооборона” (25,8%). Значно менші потенційні електорати в Комуністичної партії України (15,1%), Народної партії (13,3%), Соціалістичної партії України (12,2%), Прогресивної соціалістичної партії України (11,4%), Всеукраїнського об’єднання “Свобода” (8,1%). Водночас кожна із цих політичних сил теоретично здатна “відщипнути” шматочок електорату у своїх більш потужних партнерів чи в опонентів: Народна партія – у всіх трьох; ВО “Свобода” – у Блоку Ю. Тимошенко та “Нашої України – Народної самооборони”; КПУ, СПУ та ПСПУ – у Партії регіонів, яка в умовах жорсткої боротьби за голоси між електоральними “китами” навряд чи захоче їх дарувати своїм нинішнім партнерам по коаліції.

· З-поміж усіх політичних сил нині тільки Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко мають частки непримиренних противників (тих, хто вибрав альтернативу “не проголосую в жодному разі”), що становлять менше половини від загальної кількості виборців (49,7% і 49,6%, відповідно). Теоретично це дає їм підстави претендувати на одноосібну перемогу на виборах за умови максимального залучення на свій бік непослідовних прихильників і тих, хто ще не визначився з вибором, хоча така перспектива й видається малореальною. Інші партії та блоки аналогічних підстав позбавлені – навіть теоретично.

· Партія регіонів має найкращі перспективи збільшення свого активного електорату насамперед у Східному регіоні, в якому контингент її послідовних і непослідовних прихильників сягає 57,4%. Значні електоральні ресурси має вона і на Півдні, де у неї противників тільки 35,3%. Не повністю вичерпано її можливості для нарощування кількості прихильників також у Центральному і ряді областей Західного регіону.

· Блок Юлії Тимошенко лише за рахунок непослідовних прихильників має можливість наростити свій активний електорат у Західному регіоні до 58%, у Центральному – до 42,6%, у Південному – до 20,5%. Навіть у Східному регіоні в нього є певний заділ нестійких симпатій, який дає змогу довести тут частку активного електорату до 14,5%.

· Мегаблок “Наша Україна – Народна самооборона” має практично такі ж самі обсяги електоральних резервів, як і Блок Ю. Тимошенко, і переважно в тих же самих регіонах. Однак результати опитування не містять показників, які свідчили б, що НУНС може випередити БЮТ. Це, зокрема, зумовлено істотно більшою кількістю його політичних противників (55,2%), набагато меншим числом послідовних прихильників (лише 9,2%) та порівняно більшими частками в потенційному електораті симпатиків інших політичних сил, серед яких виразно домінує той же БЮТ.

· Загалом оцінки громадянами суспільних процесів, становища в країні, діяльності вищих органів державної влади щодо розв’язання питань внутрішньої і зовнішньої політики виглядають надто політизованими і в багатьох випадках відбивають скоріше прихильність респондента до конкретної політичної сили, ніж його власну (самостійну) думку. Відповідальність за погіршення стану справ у тій чи іншій сфері опитувані ділять здебільшого майже порівну між урядом і Президентом. Дещо менше людей звинувачують у цьому Верховну Раду, за якою або й перед нею ставлять опозицію. Це стосується передусім відповідей на запитання, хто найбільше винний у різкому підвищенні після виборів 2006 року цін на товари та послуги. У цілому по вибірці головним винуватцем у цьому вважають: уряд В. Януковича – 25,6%, Президента України В. Ющенка – 26,8%, Верховну Раду, очолювану О. Морозом, – 9,8%, опозицію – 10,3%. Якщо Захід і Центр та відповідні області вбачають корінь зла в уряді, то Схід і Південь відносять усе це такою ж мірою на рахунок Президента, а то й опозиції. Майже не відрізняються від цих показників відповіді на запитання, хто найбільше винний у різкому підвищенні тарифів на житлово-комунальні послуги, цін на бензин та природний газ. До Президента й опозиції лояльніше ставляться молоді люди, жінки, респонденти з вищою освітою; до уряду, навпаки, – представники старшого покоління, нижчих освітніх категорій.

· З дивовижною одностайністю, незалежно від віку, статі, рівня освіти, регіону проживання, громадяни відмовляються шукати винуватців наших негараздів за межами України – у політичних колах Росії, США чи Європейського Союзу (за винятком зростання цін на бензин і природний газ, з приводу чого висловлюються претензії до політичних кіл Росії, але й за це їм дорікають майже втричі менше респондентів, ніж урядові чи Президенту, і приблизно стільки ж, скільки Верховній Раді). Отже, антиросійські, антиамериканські чи антиєвропейські гасла у передвиборній агітації навряд чи будуть справляти особливе враження на виборців.

· На оцінках діяльності уряду В. Януковича також позначаються  політичні орієнтації громадян. Скажімо, заперечують обіцяне урядом поліпшення їхнього життя “вже сьогодні” у Львівській області 90,6% респондентів, а в м. Севастополі – лише 39,7%, у Донецькій області – 36,5%, у Запорізькій – 33,9%, Луганській – 32,3%. Натомість у Донецькій і Запорізькій областях вважають, що уряд В. Януковича виконав свою передвиборну обіцянку, відповідно 42% і 45,5% опитаних, а у Львівській – лише 3,7%, у Тернопільській ще менше – 2,6%. Більш одностайними є думки громадян щодо виконання, точніше невиконання, В. Януковичем передвиборної обіцянки надати російській мові статус другої державної. У всіх регіонах понад половину опитаних вважають її невиконаною. А загалом по вибірці цей показник становить 64,8%.

· Думки респондентів щодо необхідності повернення Президентові України повноважень, втрачених після запровадження конституційної реформи, розділилися майже порівну (“так” – 35,9%, “ні” – 39,8%). При цьому громадська думка є вкрай поляризованою в регіональному розрізі. Якщо в Західному та Центральному регіонах за повернення Президентові втрачених повноважень виступають відповідно 53,7% та 44,5% опитаних, то на Сході і Півдні проти цього заперечують 56,8% та 49,7%. Щоправда, в усіх регіонах приблизно кожен п’ятий респондент не може визначитися з даного питання.

· Понад половину опитаних по вибірці в цілому, у 21 області, АР Крим та м. Севастополі висловили згоду з тим, що Україні потрібна нова Конституція, яку слід приймати всенародно. Число прихильників цієї ідеї не сягає 50% лише в 4 областях: Івано-Франківській  – 35,2%, Чернівецькій – 35,2%, Житомирській – 44,8% та Вінницькій – 46,9%.

· Ідею імперативного мандату по вибірці в цілому схвалюють 58,9% опитаних і тільки 19,5% виступають проти. Одностайність демонструють молоді виборці, чоловіки і жінки, усі освітні категорії, жителі більшості регіонів та областей. Трохи менше підтримують імперативний мандат люди з неповною середньою освітою (53,6%) та жителі Східного регіону (51,5%).

· Доволі одностайно опитувані висловлюють згоду з необхідністю встановлення порядку, за якого оплата медичних послуг і послуг за освіту має залежати від рівня заможності родини (69,2% і 68,2%, відповідно). Близько 60% респондентів згодні також із тим, що прибуток підприємств має виплачуватися частково власникові, частково – найманим працівникам і що власники дрібних пакетів акцій мають регулярно отримувати повну частину свого прибутку..

· Більшість респондентів (по вибірці в цілому – 50,8%) підтримує дію мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Менше половини прихильників мораторію серед опитаних у Західному (46,7%) та Центральному (47,1%) регіонах. Обов’язковий продаж землі несільськогосподарського призначення через аукціони підтримує 52,1% респондентів. Але в багатьох областях чимало опитуваних теж висловлюються неоднозначно.

· Відповіді респондентів на запитання “Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути єдиною неділимою демократичною країною?” засвідчують, що громадяни вважають питання територіальної цілісності нашої держави таким, що вирішене остаточно і безповоротно.  По вибірці в цілому на нього відповіли “так” 81,9% опитаних і лише 8,1% сказали “ні”. Вагалися з відповіддю 10,5% респондентів. Патріотичну налаштованість продемонстрували однаковою мірою  представники всіх вікових груп і обох статей. У жодному з регіонів частка незгодних не сягає 10%. Певні відмінності спостерігаються в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Дещо меншу одностайність продемонстрували жителі м. Севастополя, АР Крим, Донецької, Рівненської та Сумської областей.

· Із перелічених в анкеті передумов, які могли б стати найкращою перспективою для розвитку України, найбільше респондентів віддали перевагу зміцненню її державного суверенітету (35,5% у цілому по вибірці). На другому місці – входження до Європейського Союзу (24,6%). Чималий сегмент електорату досі бачить перспективу і у відновленні України як складової частини СРСР (22,9%).

· Діяльність голів обласних державних адміністрацій (губернаторів), Голови Ради Міністрів АР Крим, міських голів Києва та Севастополя позитивно оцінює загалом 29,7% опитаних, негативно – 25,4%; 25,9% респондентів не визначилися з відповіддю, 18,9% відповіли, що таких не знають. Найбільше імпонує виборцям діяльність керівництва Вінницької, Івано-Франківської та Львівської областей (тут і губернатор, і голова облради набирають понад 40% позитивних оцінок), дещо менше влаштовують людей дії керівників Волинської, Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської, Тернопільської, Чернівецької та Чернігівської областей (понад 30% позитивних оцінок). У Житомирській, Запорізькій, Одеській, Харківській та Чернівецькій областях діяльність губернаторів дістає позитивні оцінки значно частіше, ніж діяльність голів облрад. А в Хмельницькій області, навпаки, діяльність голови облради люди оцінюють краще, ніж діяльність губернатора. Негативні оцінки найбільш істотно переважують позитивні у Київського міського голови (56,9% проти 21,6%), губернатора Кіровоградщини (28,3% проти 17,8%) та голови Кіровоградської облради (26,5% проти 20,6%), губернатора Черкащини (31,3% проти 18,2%) та голови Черкаської облради (26,3% проти 13,7%), голів Житомирської (33% проти 23,5%) та Харківської (35,7% проти 21,1%) облрад.

· На запитання “Чи є у Вашому регіоні люди, які користуються незаперечним авторитетом?” понад 43% респондентів зазначили, що їм важко відповісти, і більше 40% – що таких людей у їхньому регіоні немає. Це відповіді за своєю суттю рівнозначні. Отже, понад 83% опитаних не бачать людей, гідних найбільшої поваги співгромадян. Прикро, що ці показники не відрізняються ні за віком, ні навіть за освітою опитаних.

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter