Прес-реліз
Міжнародного благодійного фонду «Діти Чорнобиля за виживання»
Наїзд діячів культури на дітей Чорнобиля
Конституція України, свято якої відзначатимемо 28 червня, гарантує рівні права всім громадянам нашої держави: чи то штатним носіям культури і духовності, чи то дітлахам, які донині потерпають від чорнобильського лиха. Утім, брудний спектакль, що розігрується під дахом адмінбудинку Головного управління культури і мистецтв КМДА (бульвар Тараса Шевченка, 3), переконує нас у зворотньому.
Його інтрига зав’язалася ще навесні, коли у зазначеній будівлі оселилася Національна спілка театральних діячів України на чолі з режисером-депутатом Лесем Танюком, отримавши в оренду кілька приміщень на другому поверсі. Колектив нашого Фонду, який вже півтора десятиліття наймає дві кімнатки у цьому ж будинку, щиро зрадів такому сусідству. Адже ми останнім часом поряд із довгостроковими міжнародними чорнобильськими програмами просуваємо низку культурно-мистецьких проектів. Зокрема, безвнесковий багатотуровий Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості «Пісенний сад», членом журі якого, до речі, є заступник Леся Танюка Ярослав Гранко.
Однак у першій декаді червня нові сусіди раптом відверто наїхали на нас. І зробили це руками начальника Головного управління культури і мистецтв Світлани Зоріної, відомої як авторка нашумілого роману «Наїзд». Пані Зоріна безапеляційно заявила нам про розрив договору оренди, пояснивши цей крок необхідністю передачі нашого офісу саме в користування Національній спілці театральних діячів. І це при тому, що якраз наш Фонд має переважне право на продовження дії договору. Втім, як з’ясувалося, на це та інші права наші недоброзичливці глибоко начхали ще після весняних відвідин мого нещодавно відремонтованого кабінету заступницею пана Танюка Тамарою Шулаковою, котрій він одразу впав у око. Після цього відповідне рішення за нашою спиною швиденько проштовхнули у Київраді.
Нас вкрай обурюють закулісні інтриги діячів культури, які, прикриваючись високими гаслами розвитку вітчизняної культури, руйнують мораль і віру в милосердя. Їхні брутальні дії щодо дитячої чорнобильської організації до болю нагадали нам негідну поведінку колишніх високопосадовців, котрі у квітні 1986-го, відчуваючи власну безкарність, кинули на поталу атомному монстру малюків із Прип’яті, Чорнобиля, Народичів та інших міст і сіл Українського Полісся.
Президент Міжнародного благодійного Людмила Закревська
фонду «Діти Чорнобиля за виживання»
