Останнім часом в ЗМІ з ініціативи викладачів Інституту міжнародних відносин з’явилися публікації та телевізійні сюжети про нібито упереджене ставлення ректора та адміністрації університету в цілому до колективу інституту й особисто до його директора Л.В.Губерського. Зроблено заяви то про закриття інституту, то про перейменування його на факультет. Що ж насправді стоїть за цими повідомленнями?
У 1991 році колективом Інституту міжнародних відносин та деякими політичними діячами було зроблено спробу відокремити від університету цей інститут і зробити його самостійним під егідою МЗС. Було видано Указ Президента без згоди на те Ученої ради університету, його ректора про відокремлення інституту. Тим Указом було ліквідовано інститут міжнародних відносин Київського університету і створено самостійний заклад. Після мого втручання у цю справу цей Указ анулювали. Факультет, а з 1991 року ІМВ завжди був структурним підрозділом університету, як і інші наші інститути.
З 1991 року ІМВ перебуває у дивному правовому статусі в структурі університету: маючи права юридичної особи, що суперечить Закону України «Про вищу освіту», цей інститут фактично залишається структурним підрозділом університету. Університет здійснює прийом студентів до інституту, зараховує на роботу всіх його співробітників, присвоює їм звання доцента, професора.
Свій юридичний статус колектив ІМВ постійно демонстрував не завжди коректно, скажімо, по відношенню до колективу Інституту журналістики, принижуючи цей колектив. Розглядав корпус по вул. Мельникова, 36/1 не як корпус університету, а як власне корпус ІМВ, що є недопустимим, бо корпус знаходиться на балансі університету.
Для ліквідації свого незаконного юридичного статусу колектив ІМВ повинен проявити ініціативу і прийняти рішення фактично про приєднання до університету. Про це неодноразово вказувалося директорові Л.В. Губерському. Але колектив чинить опір, тиск на адміністрацію університету через депутатський корпус та інші владні структури. Така невизначеність статусу ІМВ не може безкінечно тривати, оскільки роками порушуються деякі освітні законодавчі акти. Навпаки, ректорат проявляє толерантність, терпеливість і не хоче вже багато років вживати шокових заходів по відношенню до колективу ІМВ, все зводиться до умовлянь, нагадувань, зауважень. Але всьому буває межа і кінець терпіння. Тому в цьому навчальному році було рішуче поставлено питання про статус ІМВ, про те, що цей колектив є підрозділом університету і ні про яку юридичну особу не повинна йти мова.
Замість того, щоб нарешті вирішити це питання, викладачі ІМВ залучають депутатів, які борються з ректором, не розуміючи за що. Поширюються чутки про відчуження корпусу на користь Кабінету Міністрів України і що нібито ІМВ спеціально знищується, аби передати корпус Кабінетові Міністрів; що таким чином хочуть звільнити Л.В.Губерського, якого обрав колектив. Замість того, щоб вирішити справу як слід, підбурюється громадськість, поширюються інсинуації. До речі, філософ Л.В.Губерський – хороший адміністратор, але сьогодні для розвитку інституту його директором повинен стати високої якості спеціаліст з міжнародних відносин або міжнародного права.
Я звертаюся до всіх журналістів з проханням не поширювати неправдиву інформацію про ІМВ та університет.
Освітня система України нині реформується. Ми, за рішенням МОН, входимо в Болонський процес. І саме життя, і ця реформа вимагають певних корекцій в організації навчання та наукової діяльності. Через те Учена рада університету приймає ряд рішень, пов’язаних з реорганізацією в університеті. Але це право університету, який керується українськими та міжнародними документами – Великою університетською хартією (Magna Charta Universitatum) та Лімською декларацією академічних свобод і університетської автономії. Так, прийнято рішення про об’єднання деяких кафедр, що дублюють одна одну, про створення двох факультетів, окремо соціології й психології, на базі одного факультету соціології й психології, про надання статусу факультетського підрозділу центрові українознавства, що, сподіваємося, поліпшить його пошукову роботу.
Ніхто не має права вказувати університетському колективові – професорам, докторам наук, як якому жити. Університети мали і мають особливий, академічний статус, закріплений у згадуваних міжнародних документах: колективи університетів повинні самостійно вирішувати свою долю. Вони мають право на пошук, дослідження, новітні методи організації освіти й науки. Таким правом володіють тільки університети як культурні й наукові центри держав.
Ректор та адміністрація, Учена рада університету і весь його колектив зацікавлені в стабільній, серйозній роботі, яка відповідає академічним стандартам організації освітньої справи.
