В Києві, з огляду на кількість нарко- та алкоголезалежних, лікувальні та реабілітаційні послуги є недоступними – моніторинг
Про це заявила на прес-конференції в УНІАН виконавчий директор громадської організації «Фенікс» Ірина КОРОЛЬ, презентуючи звіт організації за результатами незалежного громадського моніторингу державної наркологічної служби.
Звіт побудовано на основі опитування пацієнтів, родичів, медичних та соціальних працівників, вивчення законодавчої бази та аналізу звернень громадян до соціально-наркологічних приймалень міста (Міжвідомчий підрозділ Київської міської клінічної наркологічної лікарні «Соціотерапія» та Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді).
“Державна наркологічна допомога в Києві практично не доступна, вона безкоштовна, але "місць немає"”, - зазначила І.КОРОЛЬ.
За її інформацією, в столиці безоплатну медичну допомогу населенню фактично надає тільки комунальна лікарня “Соціотерапія”. Решта медичних установ міста незалежно від форм їх власності, в т.ч. й установи комунальної власності, надають по суті комерційні медичні наркологічні послуги, якими можуть користуватися тільки люди заможні.
Щодо виведення із запою, що є необхідною передумовою будь-якої мотиваційно-реабілітаційної роботи з алкоголіком, бо для лікування людина повинна бути тверезою та адекватною, І.КОРОЛЬ повідомила про наявність лише 35-ти ліжкомісць на весь Київ, з яких 5 – реанімаційні. За її словами, на один телефон соціально-наркологічної приймальні протягом доби може надійти понад 12 телефонних звернень щодо необхідності виведення з запою, крім цього є госпіталізація з алкогольним психозом через психіатричну швидку. За неофіційними даними, наведеними директором «Феніксу», в місті кількість хворих на алкоголізм перевищує 60 тис., тому така кількість ліжкомісць для виведення з запою є “просто смішною”.
Стосовно стаціонарного лікування для наркозалежних, яке забезпечує ізоляцію від наркотиків, то за інформацією І.КОРОЛЬ, в “Соціотерапії” є лише 150 ліжкомісць. Для того, щоб потрапити на стаціонар треба пройти обстеження в поліклініці за місцем проживання та стати на чергу в стаціонар, для чого необхідно почати амбулаторне лікування. “Все це є перепонами для лікування, бо наркохворі часто є соціально дезадаптованими та через свою хворобу бояться звертатись в офіційні установи”, - наголосила вона.
Згідно з даними звіту, система диспансерного нагляду за колишніми нарко- та алкоголезалежними за місцем проживання в районах на практиці майже відсутня.
Можливість пройти соціально-психологічну реабілітацію для алкоголезалежних надає лише одна державна (безкоштовна для хворих) стаціонарна програма реабілітації – ЛРК “Віта” та ТС “Маріїна школа” як її продовження, розрахована на 50 пацієнтів. Також існує одна вечірня амбулаторна реабілітаційна програма, розрахована на 15-20 осіб.
Для наркозалежних є можливість пройти довготривалу реабілітацію в ТС “Маріїна школа” та скористатись амбулаторною програмою ГО “Крок за кроком”. Це ті програми, де є державні кошти. Решта реабілітаційних програм є платними й коштують від 300 у.о. на місяць.
Крім того, як зазначила І.КОРОЛЬ, в місті немає спеціальних програм для лікування дітей та підлітків; відсутня співпраця органів МВС, охорони здоров’я та соціальних служб щодо виявлення та лікування осіб, які страждають на наркоманію та хронічний алкоголізм; не забезпечений відкритий доступ до інформації щодо умов надання допомоги комунальними лікувальними установами задля унеможливлення зловживання правами пацієнтів.
Враховуючи викладене, фахівці заявляють про необхідність негайного вирішення зазначених проблем, термінове збільшення кількості наркологічних стаціонарних лікарняних ліжок, що фінансуються за рахунок міського бюджету, забезпечення функціонування системи диспансерного нагляду за хворими та пропонують створити в Києві державний центр ресоціалізації наркозалежної молоді.
Згідно з неофіційними даними, наведеними у звіті “Феніксу”, кожний десятий громадянин України у віці старше 11 років – алкоголік; 2-3% населення України страждає на наркоманію, але ці цифри є не точними, оскільки не існує достовірної статистики, і ці показники можуть бути вищими.
